середу, 30 жовтня 2013 р.

ТОМ КЛАРК - TOM CLARK



40 ДНІВ

сновида ніколи не помре
він вояк хімічний
композит із латексу
і атропіну
вогнища пекельного, бородавочника,
самоти, гордині,
апачів, лазерів,
пилу


біси вихрують,
гикають вогнище
смерті, машинам
вклоняються, молоді біляві
пілоти миготять великими пальцями
вгору, збуджені усмішки
інтервюйованих
дружин військових, шрапнельним-

темпом Рокай
анти-персонал
кидає бомби
вмирають як світляки
над тезаськи барбекю
людської плоті
витягуючи шістдесять миль
вздовж пустелі,

армагеддон,
над едемом, алгебраїчна
мозайка
відьомства, магія
крапкових візерунків знамень
і знаків,
жертви цього
ніколи не знають

вдаряють їх, живо
пекло несуть
до Ніневії
запальне
зменшення покрову
до тіней на піску,
спалювання чобіт, де
залишились стопи

у них, біль,
манія,
технологія,
історія, в маревної
жертви кровотеча,
орел із мізками слабких

жертв ляканих в
своєму дзьобі, сумна
доля, журба,
сором, немічний
гнів


---
Теж Термінатор


Поезія, як писав
Вордсворт, не матиме
легких часів тоді,
коли її дискримінуючі

сили розуму
настільки притуплені, що
вля волюнтарна
напруга вмирає і

публіка
скорочена
до стану близького
до дикого онімінння, маркітності,

ступопу,
без уваги
чи ще гось; не буде
спокій шерехувати

лірику, утоплену
в важкій і тьмяній
гущині
персон у місті,

де уніформність
займаності плодить
тягу до сенсацій
котру погодинний зоровий

контакт
вічного розвіду
радує так шалено,
мабуть переживе цей вік

---
Свійське життя примар

Хто б не складав пересліди зробив би гірше щоб
Отримати ліцензію, здобути картинку.
Примарошуки мають шукати примар щоб скласти лик,
Імя і місце координатами разом.
Що збереглось у розумовому периметрі
Лишає собі дику автономію через талан.

Я здамся передспільним.
Маймо віру щодо віри і дозволимо
Духу цьому виковзнути через часу тяжкі
Пути із заблудними пальцями
Дикого вітру, поки я позаду бігаю.


---
БЕЙСБОЛ І КЛАСИЦИЗМ

Кожного дня я годинами переглядаю  зведені таблиці результатів.
Часом я думаю, чому я це роблю.
Бо я їх не випробовую
І ніхто мені за це не платить.

Втіха полягає в тих кодах
В, так-би мовити, декодуванні давної абетки
Так само світло як і образ Еврідіки
На Єлисейських полях одного прекрасного дня

коли вона ставила 5 на 5 проти Віка Раши

---
ВІЧНІСТЬ

Бог війни запевнив Царя Арсонаса, "Не будь обдуреним словами. Життя не взяте. Знай - ніхто ніколи не родився, ніхто ніколи не помер." В несамовитій мало-вічності вояки, битва проведена за ритуалами, формальна немов пісня: ніхто ніколи не родився, ніхто ніколи не помер. Шульга-гітарист-рокабіллі чия ліва була зірвана РПГ на Дак То повернувся до життя в частині тіла, що померла задовго до того, як як він почав патрулювати цю частину ріки вічного лиха. Його життя моє хоч я його ніколи не прожив. Несамовитий відголос роторів зрумянів від файного аерозолю крові, коли матюгальник підкреслює збуджений регіт богині.

---
ЖИТТЯ ЛЮДСЬКЕ

За своєю спиною я завжди чую
Переривчастий стукіт задрочених колін
а також інші автоматичні реакції
Що слідують за мною роками до місця де
Часу крилата колісниця вдвох
ПРипаркована поряд з вічності кордоном
і в такі миті я все менше
Хочу взяти участь у житті людському
Щоправда, при обовязковому повторному перегляді
Зирк позаду мене у темно-зелене майбутнє
Все, що я бачу у витягу - величезні
Аризонські республіки більше

---
РЕАЛІЗМ

Розбита дивина маячних каденцій Бога
Захопила зненадська
в наш час. Вона говорить з нами через голоси ведучих вистав базік

Вона каже нам у брині гімну, немов надземний газда припіднявся,
То є рапсодія пасторалі на обід.
Звідти її можна взяти.

Можна її взяти на "вулицю поволі".
Але коли на "вулиці поволі" все стане блудно,
Що тоді? Час для реалізму?

І хто ті одоробли у автобусі,
що ковзають у капелюшках золотих повз нас
На шляху до Канзас Сіті?

---
СТАТУЯ

Янгол питав, коли його плечі тислись у камінь
Чому я? і геть забирався з жилого тіла,
Немов шерех ліричного голосу з лісу спомину,
Мальство рушає до смерті, вітер в тім лісі,
Ломиться через дерева, загасає,

Осіжає немов мряка біла над усім

---
"Нехай сам тримає невідоме"

Ваятт, без страховки на свою голову
Споглядав страту Анни Болейн
зі своєї камери у Тауері, в той самий час,
Коли на Тауер-Гіллі страчують її коханців,

Міркуючи на своїми втраченими чеснотами і нині
зайвою невинністю, сумний як ніколи
хай його ймення буде знаним за дверима

його духу або відвісьте його зірку геть від талану трону.

Немає коментарів:

Дописати коментар